“Поділися!” – звучить звично і легко.

• Як не нав’язати?
• Як не налякати?
• Як не тиснути на думку та емоції іншого?
• Як не наслідити в чужій душі?
• Як поділитися: чим, коли, навіщо …. ? Як не бути винним за пораду?

Поділися своїм шляхом – без продажу. Наприклад: ми зустрілися на публічному виступі, де я була одним з спікерів. Чому ти додався/-лась в “ФБ_друзі” після виступу? На які думки особисто тебе навів виступ? Чому наступним кроком була зустріч чи то на консультації, чи то на грі? Чому після ти того ти повертаєшся? Чм саме ти хочеш поділитися?!

Якщо ти говориш про свій шлях , це не продаж. Бо твоя фраза “Олена – крута” не є авторитетним заключенням для всіх. Це пустий вислів. Це одномоменті твої емоції. Це співпадіння тут-і-зараз моїх слів і твого внутрішнього запиту. Запиту часто підсвідомого і випадкового. Резонанс. Поділися власними цінностями. Адже симбіоз нашої зустрічі дав результат! Якщо ти кажеш  “Йди – спробуй, далі розберешся”, це відмашка від свого кола оточення, від спілкування з тими, хто хотів тебе почути. То ж не нарікай опісля на дефіцит людей навколо себе!

Поділися своїм шляхом пізнання себе – без рецепту. Твої страхи розвіяно, образи прощено, майбутнє вималювалося на горизонті і настрій частіше піднесений, ніж поганий. Вітаю! Та це не привід, щоб “лікувати” своїх друзів за цим самим “рецептом”. Комплекс допоміг тобі, не факт, що саме з ним прийде одужання комусь. Навіть, коли ваші скарги базові схожі. Розкажи, які зриви були, які думки лунали в голові. Типу “все, я тут востаннє”, “все, роблю перерву, мінімум в рік, нічого не хочу”. Ну, і класика – “в мене все вже добре, нащо мені щось ще підтримувати чи закріплювати”. Поділися поверненнями, поділися зривами, поділися емоціями, коли щось виходило і коли не було результату жодного тривалий час. Розкажи про свій улюблений інструмент і найважчий для себе. Поділися тривалістю свого шляху. Поділися запитом на старті до себе. Поділися своїм шляхом пізнання себе – без рецепту!

Поділися новизною свого шляху – без тиску та нав’язування. Якщо тобі вдалося щось, це може не бути корисним для твоєї близької людини. Нав’язування йде через обурення, сварки, ультиматуми. І все відбувається тому, що твоє Его, твій комплекс Бога, твоя місія “Я врятую всіх, бо врятувався сам” – зазнали поразки. Я часто наводжу приклад яблуні: з найкращих міркувань ти можеш перелити її водою так, що вона згниє, або перегодуєш добривами настільки, що аж спалиш коріння. А потім ще образишся на яблуню за те, що вона не просто загинула, а відмовилася плодоносити у відповідь на твої зусилля!

Усміхнуло? 😉 Ото ж бо й воно! Так є. На все свій час. Будь послідовним/-ою. Тобі вдалося – то збережи результати в часі. То піднімися на сходинку ще, і ще, і ще … А сидіти на лавці під під’їздом і вчити всіх розуму … бренд зайнято 😉 Тому поділися новизною свого шляху – без тиску та нав’язування!

Як висловлюватися, коли ділишся? – спитаєш ти. Давай проведемо аналогію із найлегшим і найважчим завдання за технікою радикального прощення в грі Саторі.

Саторі, поле “Гра в звинувачення”: тобі необхідно виговоритися, звинуватити, звернутися до ситуації чи людини, розповісти про свою образу. Зверни увагу на закінчення слів образитиСЯ та ображаТИ. Так от, в грі в звинувачення ти вчишся говорити з Я-позиції: що тебе образило ззовні, що/хто вплинуло/-в на твій внутрішній спокій, як порушено гармонію твого внутрішнього світу. Натомість кожен, хто попав на це поле і отримав це завдання починає: щось розповідати загально про ситуацію з фрази “Щоб вам стало зрозумілішим…” або “Та що там вже про це говорити…”, або “То було давно, я про то не думаю…” Кожен на перших секундах справляє враження і самовиправдовується “я не злопамятний/-а…”, “я все розумію, може він/вона так і мали зробити і я мав/-ла духовно розвинутися, може то я не розумію, що і до чого …” Так важко і так просто – висловитися, розповісти про себе, чи не так?!

Важко – треба захиститися і похвалитися, треба не випасти за рамки традиційного ниття і бути як всі, треба справити враження на себе та на присутніх. Це все Его!

Легко – розмовляти з одноразовими чужими, і чомусь не думаєш, що спільні друзі будуть 😉 Легко вжити аргумент “в мене так було, мені допомогло …, роби це …” – і чекати дива, овацій, вдячності … Це все Его!

Тому рекомендація цінна від тебе тоді, коли це характеристика на працівника з відділу кадрів в ЖЕК – де всім все одно і фальшива усмішка збережена. Рекомендація цінна твоя тоді, коли перш, ніж її писати, ти подумки явиш собі того/тих, хто будуть її читати. Тих, хто може знає тебе, або ви наразі не знайомі. Спробуєш уявити їхні радості та печалі. Час дня, коли вони читатимуть твої роздуми. Пошук, можливо, в гуглі, який привів їх до твого коменту. Ось така рекомендація є цінною!

Із запитом “Поділися!” – розібралися. Беремося до заклику “Візьми! Прийми!”

• Прийми – не хочеш чужого досвіду? Це Его
• Візьми – не віриш в дієвість? Це Его
• Прийми – не маєш часу? Це Его
• Не маєш чіткого запиту до власних змін? – Це Его

Твоє Его перешкоджає всім змінам, звужує зону комфорту, оболює твою реакцію на слова та вчинки інших, робить тебе замкнутим/-ою, додає зайвої ваги, гасить очі та опускає кутики губ, позбавляє усмішки, опускає плечі, горбить спину, щедро обплутує психосоматичними проблемами … Так, є ті, для кого біль стає паливом до рузу, до змін, до роботи над собою!

• Боїшся нових людей – йди до них і запитуй їх, чому ти боїшся))
• Вважаєш свою проблему унікальною – винеси її на загальний розсуд))
• Давно покинула/-в надію, що тебе не просто вислухають, а зрозуміють – то спобуй ще раз)))

Прийми коли з тобою ділиться хтось! І … поділися після, в свою чергу, теж!

P.S.: всім-всім-всім і кожному зокрема щоразу величезне дякую за рекомендації, як ти залишаєш після кожної нашої зустрічі – консультації, ігри, тренінгу – поділися і з тобою поділяться! Дякую!