Тоді … Школа. Потік предметів, вчителів. В кожного свої вимоги, власне бачення програми. В тебе теж власна думка, що тобі знадобиться в житті. Пам’ятаєш, як тоді шипіли, мовляв, і без фізкультури можна прожити, і не фізикою єдиною будемо жити, і всього не перечитаєш, і чого раптом іноземна твердить, що вона найголовніший предмет в школі?! … І домашні завдання, тонна, ніхто не поступиться, у всіх програма. Тиснуть. Тиснуть. Тиснуть.

Сьогодні… Ринок. Реклама. Безліч вузькоспеціалізованих та глобально безграмотних спеціалістів. Котрі або вже не в контексті сучасного ринку та не перекваліфіковані, або не можуть вжитися з керівництвом і стати частинкою команди, або пройшли 2-3 тренінги і вирішили теж наставляти на шлях істинний темні маси. Так зароджуються одноденні амбіційні суб’єкти господарювання, так народжується шарлатанство, ціновий демпінг та грубі помилки. І тиснуть. Тиснуть. Тиснуть.

Інженер за освітою виправляє роботу сантехніка з ЖЕКу після ПТУ. Юрист за фахом трансформується на рекрутера і кадровика. Керівник все нівелює і стверджує: “Є продажі, є гроші на рахунку – є результат, решта – бздура” І метаморфоз таких зараз на кожному кроці достатньо.

Чим мені сучасний ринок послуг нагадав школу? – спитаєш ти.

Кожен продуцент послуг хвалить себе. Пропонує свої послуги як панацею. Осібно. Відірвано від контексту. Без зв’язку з іншими виробничими ланками. Без попереднього аналізу і наступного прогнозування. Гортаючи рекламні оголошення я відчула себе на ярмарку панацеї: “Не знаєш SEO?! Цілком безкоштовно! Приходь на семінар. І в тебе все складеться!”, “Без маркетингу – вам кришка!”, “Нема HRа – нема бізнесу”, “Твоя діяльність – це хліб бухгалтера. Нема обліку – нема роботи.” і т.д.

В школі – стан змученості і нестримна жага волі після випускного. Зараз – стан постійного стресу від пошуку панацеї. Від невігластва, від амбіцій, від продовження сортування “це мені треба, а це – ні” на власний розсуд.

За часів феодалізму ремісники утворювали цехи. І була в цьому логіка і сенс. Наш час показує, що об’єднуються лише сильні і грамотні. Оказійні проповідники істин та продавці панацеї намагаються гучно засвітитися, взятися нізвідки з підставними цифрами і раптово щезнути. З іншого боку, асоціації, клуби, професійні спілки теж не завжди прогресивні та інноваційні. І там проявиться князьок, котрий намагатиметься диктувати правила.

Але я про школу та ярмарок панацеї – експериментально я приймала участь і ініціювала кілька переговорних процесів, де автономні консультанти були складовими одного цілого… Написати кейси про результати тих зустрічей? Про алгоритм їх проведення, наріжні камені в переговорах та креативні комбінації в співпраці? Постав в коментарях “+” плюсик, або розшир моє бачення наступних постів на цю тему – напиши, що тобі в цій темі цікаво, задай питання 😉