Брак спілкування

…Трапляється, що мені телефонують чи пишуть, щоб запитати: “От, Ви – класна, а з яких питань до Вас звертатися? Просто ж поговорити, це – не варіант?! Бо – а про що? Зі мною все ж добре. Я просто не зовсім розумію, що далі. То до Вас чи куди?”

***

Перша нитка розмови: “Більшість йде до психоаналітиків//коучів, бо відчуває брак у достойних співрозмовниках”

…Як правило це закордонна практика, де в культурі своїй суспільство частіше розмовляє про проблему, ніж замикається в собі, боячись справити невірне враження на оточуючих, чи видатися невігласом, чи з остраху осуду “фууу, ти не знаєш елементарних речей” (давньо-шкільні проблеми, коли на питання вчителя: “Діти всім все ясно?” – Хтось казав: “Мені не ясно…” і починаааааалось, здебільшого – приниження). Керманичі компаній стидаються про щось спитати свого персоналу (хоча часто серед їх працівників чимало адекватних спеціалістів, а знати все і завжди, не просто – чи можливо, а навіщо?!) Батьки рідко допускають думку про те, що діти можуть консультувати вже їх в певних питаннях (як же ми позбавимося правила про яйце та курку?!) Діти ростуть в інформаційному хаосі та серед “затягнутих” дорослих і вихід їм один – в інтернеті, де є певні правила. Так, всі ігри до тепер мають чіткі правила. В іграх є однодумці, з якими можна об’єднатися, що вони і роблять. Часи нав’язаного нетворкінгу минули частково – зібралися мами з дітками попити кави – мамам добре, а тобі нав’язують дитино-чєловєка, який тобі не просто не до вподоби, а питання – як і які з тою істотою будувати стосунки? Коли це  створіння появиться ще? Ключовий фактор спілкування – мами зібралися попити кави!!! Шлях найменшого спротиву: кожен бавиться в своєму світі, в свою гру, раз в реальному їх нічого не об’єднує (крім мам за кавою) І от це покоління починає озиратися навколо і розуміти, що жити можна, і можна по-різному. А раз вони обмежені в спілкуванні з батьками (адже окрім заїждженої платівки “От в наш час, мультик йшов раз в тиждень….”, супер, а як жити зараз, коли по ТВ-програмі вже ніхто не живе?!), раз в школі далі діють правила пенсійного віку розчарованих роботів-людей made in СРСР, де теж, зайві балачки в сторону, помилки в підручниках – “не суди дорослих”, в них самих застарілі і неточні дані – “ах ти хочеш поправляти вчителя?!”, додаткові запитання по темі – можуть призвести до колапсу, коли таки учень чогось більше навчився за перерву в інеті чи в подорожі, ніж за 11 років школи… Так от, це покоління відвідує по суботах-неділях тематичні лекції, вишукує цікаві інтелектуальні заходи, жваво дискутує, активно шукає себе та своє місце не просто в діючій системі, а власне, в Житті!

Тому, так, освічені керівники в комерції та в держслужбі шукають і собі подібних, і просто людей із власною думкою. Саме тому, звернення про тематичну бесіду є сформованим і актуальним зараз))) Це може бути цикл розмов, а можуть бути бесіди за потребою.

Так, це часті відноситься до організаційного консалтингу.

#businesscoachOlenaNagirna

***

Друга нитка розмови : яке то “спілкування по-людськи без твоїй ото коучінгових штучок”

…Трапляється в побуті, що люди плутають поняття “робоче” та “людське”))) Сеанс активної аналітики за вечірнім чаєм пробує перетворитися на робочі години для однієї сторони і відпочинком з користю – для іншої. Відсіюються ті, хто на пропозицію: “Давай розмежуємо – зараз відпочинок, а завтра, за дня. домовимося про час і попрацюємо” – відповідають: “Ай ну на то час виділяти, я ж на роботі завтра, а зараз мені підходить”. І коли стає зрозуміло, що я п’ю чай замість працювати на вимогу, цінність чаю втрачається… Тобто в мене просто-напросто вивільняється додатковий час і щезає добровільно часопожирач!

А ще такі ситуації хочуть часто перетворитися на ниття – з одного боку, і на вислуховування цього потоку – мною. А  раз я керую групою за програмою “Світ без скарг. Зміни своє життя за 21 день“, я не повинна ані скаржитися сама, ані спонукати до цього інших. Мені слід чітко розмежовувати викладку інформації для подальшої роботи із нею та побутове ниття! Тому часто я зупиняю потік чужих скарг питанням: “Що стане нашим спільним наступним кроком? Що ми робитимемо з цією інформацією?” От тоді і лунає: “От невже з тобою не можна просто по-людськи поговорити, без твоїх отих коучінгових штучок? Без таких от твоїх питань?!”

Виходить, що ні 😉

‪#‎життябезскаргза21день‬  ‪#‎aworldwithoutcomplaints‬

***

Третя нитка розмови:  моя приватна думка, актуальні роздуми на тему, аналіз прочитаного, чому “я не знаю, що робити далі”  не знаходить відповіді та підтримки в родинному колі та в оточенні друзів, і ,здебільшого, приводить активних людей до нас, коучів, тренерів, психологів.

…Коли механізм СРСР думав за всіх, планував та організовував все і вся, навіть мотивував на державному глобальному рівні, про контроль я взагалі мовчу … Але я про те, коли механізм СРСР виконував абсолютно всі функції менеджменту централізовано, то пересічній людині думати було складно: нема коли, нема про що, нема для чого, а ще й по шиї за то можна дістати і … змінити місце проживання, назвемо це так коректно. Так от, коли шлях кожного був спрогнозованим завчасно в жорстких рамках, то генетично багато поколінь не думали ні про що. Яким був типовий побут: робота, хто міг, щось крав ще й звідти, хатній побут в Іванки – кухня, хата, діти, в Івана – доміно, телевізор, диван. Діти колективно просякали духом ідеології в садках, школі, на гуртках, в системі. Хіба була потреба в довгих філософських розмовах, що формують життєві цінності та переконання, заставляють юний мозок думати, формуватися і розвиватися?!

А зараз? Як батьки можуть думати про те, ким може бути дитина? Що таке хист, дар, дисципліна таланту, якщо пенсійні люди без вогника в очах поіменно кожному розповідають наскільки їхня дитина їм, старим заслуженим-іменованим вчителям-року є незручною?! Батьки захищаються фразами: “От в наш час…”, бо вони ж не навчені дивитися в майбутнє! Або мовчки з-за кордону пересилають гроші…  А нове покоління рано усвідомлює знецінення шкільної системи, набирають обертів альтернативні форми навчання та навчання за кордоном (до речі, колись же всі навчались вдома і за кордоном, і мали гарну якість навчання) І зараз діти дивляться на батьків пенсійного та передпенсійного віку і бояться, що і їх життя обмежиться кухнею-городом і вічним страхом. Планувати важко, дисциплінуватися складно, мріяти незручно, але всього цього хочеться, на інтуїтивному та підсвідомому рівні, бо модною цю тенденцію ще не назвати – все це ознаки зламу в свідомості поколінь.

Тому професійноорієнтована діагностика та робота в системі лайф-коучінгу отримує щорічно більшу кількість зацікавлених)

#psychologicalliteracybyOlenaNagirna

***

Додай в коментарях до цього допису нижче, на твою думку, з якими питаннями і чому зараз звертаються до коучів та психологів? Який досвід твій та/або твоїх друзів в тих зверненнях?

Подискутуємо? :) Let"s talk about?