Коли Ти мрієш про зміни в своєму житті налаштуйся: щастя — це дорога! Щастя – це вибір, який Ти робиш!
Чи вмієш Ти тішитися сонячним блікам на поверхні озера? Чи помічаєш їх в мріях? Чи прагнеш чогось більшого, невимовно іншого? Чи відслідковуєш, що не приносить Тобі радості, через надмірно затрачені зусилля? Чи вмієш Ти тішитися дрібницям? А тішитися тут-і-зараз?!
Насолоджуйся кожною миттю. Цей день і мить — це все, що в тебе є!
Чи можна навчитися жити в теперішньому? — Безсумнівно. І байдуже в яких зараз Ти обставинах. Важливо навчитися тішитися повсякденним рутинним радощам. Найстрашнішим в житті є духовне банкрутство. Ти чув/-ла, а може і знайомий/-а, із нещасними, котрі нудьгують в достатку, нудяться від статків та ходять до психолога з питанням: “Чим мені зайнятися, мені так нудно, все беззмістовне…?” Втрата смаку, жаги та запаху до життя — ось що страшно. Це відбувається завжди, коли Ти живеш або минулим, або майбутнім, і нарікаєш тут-і-зараз.
Словосполучення “робити життя” наблизить Тебе до формування повноти власного життя. Для цього слід щоденно виділяти кілька хвилин вдячності … Нам завжди є кому подякувати, за бути вдячним. Спробуй медитація вдячності.
Спів пташок за вікном, кава в горнятку, подих вітру на Твоєму обличчі на балконі — навіть цей привід в загальному розпачі Твого життя стане кроком до бажаних позитивних змін та подорожі щастям! Життя не завжди дає те, на що Ти розраховуєш, але завжди дає те, чого Ти потребуєш! Почни це розуміти, бачити, відслідковувати і дякувати за все це. Якщо Ти навчишся бути вдячним, і привчиш себе до щоденної медитації вдячності, то і навчишся жити тут-і-зараз! Це прекрасний спосіб вдихнути більше життя в своє повсякдення, побутову рутину. Саме так починає формуватися позитивне мислення.
Коли Ти дякуєш, то наповнюєшся і отримуєш відчуття цілісності. Коли Ти дякуєш, Ти відчуваєш розвиток здорового Его. Це так приємно почати відчувати не просто вдячність (хоча на початках Ти будеш робити це дещо механічно)! Це так дивно з кожним разом відчувати збільшення власної значущості — все для Тебе, і Ти за дякуєш! А після того приходить медитація прощення. І звільнення від зайвих емоцій.
А наступним кроком буде заповнення вивільненого місця: замість образ і ниття буде багато Тебе, навить здивуєшся скільки насправді! Для цього є медитація наповнення себе. Як догляд за шкірою обличчя має свою процедуру, так і догляд за внутрішнім світом йде покроково: звільнися від непотребу і наповнися бажаним!
І прийми себе, мрій про себе разом з медитацією єднання з собою.
Зауваж структуру: один крок від себе, з середини назовні — вдячність, другий крок від себе, з середини назовні — геть образам! І два кроки для себе, всередину себе — наповнення та єднання! 2:2)))
А далі цей комплекс живе автономно — захищає тебе від песимізму, невдач, поганих людей, та допомагає Тобі мандрувати дорогою щастя! Все логічно: якщо Ти повний у внутрішньому світі, то не просто не маєш місця на депресію, апатію, поганий настрій. Якщо Ти у єдності із собою, то іншим Тебе не розбалансувати. Якщо Ти всіх і все пробачаєш, то часу і місця для вдячності та для себе є більше!
Будь собою! Мандруй дорогою щастя! Мисли позитивно!
Живи позитивно! Контролюй токсичні думки та емоції!
СПОДОБАВСЯ ДОПИС, АЛЕ НЕМА ЗАРАЗ ЧАСУ ПРОСТО ЗАРАЗ ВІДРЕАГУВАТИ НА НЬОГО?
Збережи його собі в Pinterest. Якщо одного разу тема повернеться до історії з життя чи буде вільний вечір та настрій для роздумів — він буде в тебе під рукою, зустрінемося в коментарях.
#mindfulnesswithoutcomplaint
#mindfulnesslviv
#kontrolowanie_toksycznych_mysli_i_emocji
#Brain_detoxification
#життябезскаргза21день
#aworldwithoutcomplaints
Із серії #ми_рідко_говоримо_про_приємні(хороші)_речі
Найважчою умовою «Світу без скарг» для мене стало неслухання скарг від близьких друзів. Були деякі речі з якими я дійсно могла допомогти. Однак з часом я зрозуміла, що значно частіше я приміряла на собі роль сапера, який пройшов навчання по фільмах і книжках.
Так от, сапер, що героїчно знешкоджував «міни» наповнені скаргами, критикою та гнівом, вийшов з мене ніякий. Сама часто підривалася. Тому я спробувала змінити тактику.
Замість «ні» скаргам, ми з подругою сказала «так» дякую. Замість потуг не говорити про заборонене, ми спробували наповнити наш час чимось приємним – розповідями про досягнення, себто відкрили постійну рубрику «Мої досягнення з нашої останньої зустрічі».
Умова єдина – враховувати навіть дрібні перемоги. Це могло бути що завгодно: з’їсти 4 печива, а не 5 і навіть не подумати про свіжий тортик у магазині навпроти; встати після першого будильника; визнати свою провину і вибачитися; вбити 5 комарів за хвилину і випустити на волю одного павука…
Ентузіазму вистачило на два рази. На третій зустрічі стався збій. Відбулось дуже багато «сумних» подій, а тому і відсутність бажання ними хвалитися. І тут я згадала про гру «Саторі» і того, що вона мене навчила, а саме: трансформувати свої емоції і почуття.
Все виявилося значно цікавіше, ніж «шукати позитив». Ти (я) перестала спілкуватися з людиною, яку знала роками? Відчуваєш себе кинутою? Так подякую, що ця людина пішла з твого життя. Ти (я) більше не тратиш свого часу/енергії на того, хто цього не цінить/ не потребує. Ти(я) відкинула те чим твоїм не є. Відчуй як стало легше дихати.
Ось така інтерпретація подій стала для нас значно цікавішим заняттям. Ми не шукали в поганому хороше, а кардинально міняли вивіски з «хочу знищити за біль і втрачений час» на «дякую, що дали мені цей урок/досвід і пішли з мого життя». Ми продовжували говорити про наші досягнення і якщо одній було важко бачити свої досягнення в умовно «програшах», то інша знаходила таке бачення ситуації через яке все було в шоколаді.
Суть завжди була одна і та сама – говорити про досягнення/хвалитися/дякувати за результат і бачити, що все в тебе виходить. Навіть якщо ти випустила на вулицю всього одного павучка.
Але скільки ж емоцій може викликати історія про те як хтось ловив павука, щоб випустити тваринку на вулицю (подолав лінь прибити його чимось важким на місці). А якщо розповідати ще й в деталях, то оповідь може перетворитися в екшн/бойовик/мелодраму…
Наприклад, фільм-катастрова: павук налякався людського крику, майже звалився з двох метрів на підлогу і ледь не забився, добре, що лапками втримався на стіні; а потім екшн – його змусили зробити забіг по всіх стінах; під кінець, ніби всього було не достатньо, фільм-жахів: павука закрили в білій склянці без отворів, точно, щоб той задихнувся і помер мученицькою смертю; і лиш дивним чином, певне дякуючи Вищим Силам (фентезі?), земля (папір) пішла з-під лапок і павучок опинився на волі серед дикої природи… І тепер настав час для продовження. Новий фільм про повернення додому і всі невидимі перешкоди (скло) на шляху павука 😉
Спробуйте говорити про досягнення (замість скарг) – і результат вас здивує.
П.С. під час написання посту не постраждав ні один павучок.
Суперово! Більше коментів-спостережень. Ваш досвід і трансформаційній зміни потрібни комусь, хто не знає, що робити або вагається, чи діяти саме так. Від мене – спасибі! Я горджуся результатами нашої роботи!