Нас слухають. Нас цитують. В нашу команду прагнуть попасти. Роботою під нашим керівництвом марять. Нам дають гроші. В нас беззаперечний авторитет та харизма. Нам це подобається! Факт))

Як ми цього досягаємо? – Спілкуванням. Спілкуванням: переписками, телефонічно, очно, дистанційно, формально, не формально … Все це є елементами, формами та проявами єдиного комунікаційого процесу.

Весь цей комунікативний процес супроводжується:

• визначенням пропорції між письмовою та усною комунікаціями
• підбором співвідношення часу на декларування завдань та задаванням правильно сформульованих запитань
• балансуванням між персональними бесідами та командними зустрічами

Та, супроводжується, суб”єктивными уявленнями кожного про те, як все має бути. А відтак, приходить нагода розібратися в сучаних інструментах, за допомогою яких управлінцям має ставати легше комунікувати із своєю командою.

Коротко про історичні аналоги.

Тьюторінг – відповідає на питання “Що треба знати та вміти робити?”

Менторінг – відповідає на питання “Як саме і над чим варто міркувати в процесі виконання завдання?” та “В чому моя унікальність у виконанні типових задач?”

Коучінг – відповідає на питання “Який шлях розвитку, використання та вдосконалення моїх унікальних фахових та персональних здібностей та навичок в майбутній перспективі?”

Візьмемо три життєві ситуації:

1. Батьківська сім”я, на прикладі прибирання: тьюторінг – батьки прибирають квартиру, дитина біля них повторєю конкретні дії, рухи. Менторінг – батьки спонукають дитину виконувати самостійно вивчені дії та рухи і ідентифікувати ситуацію, коли ці вивчені рухи та дії слід зробити самостійно. Та по трошки розширяють бачення ситуацій та проявів у застосуванні вивченого. Розподіл на ручну, автоматичну та автоматизовану працю тощо. Коучінг – батьки спонукають дитину до роздумів, що можна зробити краще, як вдосконалити процес, які інновації слід ввести, як і для чого вивільнити час, спростити/ускладники. Спонукають до роздумів, спостереження за процесом, дослідження новинок, нових спроб, висновків та мрій.
2. Шкільний процес: тьюторінг – подано таму та приклади завдань з розв”язками, за аналогоією учні повторюють матеріал під наглядом вчителя. Менторінг – вправи та завдання, де завдання використовують комплексно вес ь поданий матеріал і учень приймає самостійні рішення в ході роботи над ними. Вчитель підтримує хід думок, впевненість учня в своїх силах, координує у випадку хібного рішення чи невпевненості. Коучінг – спонукання до озвучення ідей та пропозицій, як, де і коли учень може викорстати отримані знання та засвоєні навчики. Спонукання до формулювання запитань та постановки цілей самому собі “вдосконалити”, “спробувати”, “розширити”, “заглибитися” тощо
3. Команда в робочому поцесі: тьюторінг – подати кожному члену команди дисциплінарні, адміністративно-організаційні та корпоративні положення взаємодії членів команди. Менторінг – підтримати у застосуванні попереднього професійного та життєвого досвіду в конкретній команді і в роботі над заданим проектом. Коучінг – спонукати о фахових міркувань, як себе найкраще можна зреалізувати у даній команді та компанії, зокрема, які знання, навички чи моделі поведінки, як кроки сприятимуть досягненню бажань та цілей, в чому є необхідність, потреба, розбивка їх на актуальні та потенційні, складання плану дій, розстановка дед-лайнів та проміжник зустрічей підсумкових.

Цікавою є часова пропорція залучення в діаді “Наставник” – “Учень”:

• в тьютерінгу більшу частину часу “Учень” спостерігає за “Наставником”, та повторєю, повторює, повторює)) і “ведучим” в процесі є “Наставник”. Його задача – навчити /активна позиція/. Досить мало концентрованої персоналізації.
• в менторінгу модерує процес спілкування “Наставник”, але вже з повагою до вмілостей “Учня” та оглядом на позицію, що формується чи вже сформованою є. І “ведучим” залищається все ще “Наставник”. Його задача – підтримати /партнерська позиція/. Починається виокремлення потенційно цікавих особистостей з-поміж інших.
• в коучінгу взаємодія відбувається практично “на рівних” – це не боротьба знань, це не декларація правил, це не виховання чи навчання, це вільний обмін думками. Метою процесу є формування світогляду, налаштування один на одного, формулювання майбутніх цілей та домовленості про дед-лайни. А от ініціатором та основним відповідальним за результати стає “Учень”. Задачею “Наставника” є – скерувати /дружня, пасивна позиція/. Персоналізація повна.

Грамотно структуровані комбінації тьютерінгу-менторінгу-коучінгу та емоційно підтримані рішення сприяють управлінню командою та забезпечують здоровий мікроклімат в команді)))