Є фраза: “Не все в цьому житті за гроші”
Є фраза: “Навчання – безкоштовне, цінний лише час – витрачений на нього та безцінний – шанс використати його!
Є фраза: “Піднімаючись нагору – спускай ліфт час від часу вниз”
Але! Є субординація, етика, є прохання, а є пафос…
“…в нас захід для 1-2 курсів нашого ВУЗу на другий тиждень і ми б хотіли, щоб Ви нам щось розповіли про лідерство. Мені передали базу спікерів, от я телефоную…”
Я запитую в таких “діалогах”: “Що окрім номеру телефону Вам передали попередники?”, “Що Ви знаєте про мене та мою діяльність?”, “Чому я маю виділити час і перепланувати наступний свій тиждень?”
…І явно не на користь прохача відповіді, котрі звучать: “Нічого, крім телефону”, “Нічого, крім того, що Ви колись вже погоджувалися”, “Ну, не хочете, то так і скажіть, до чого всі ці питання”… Я пропоную поміркувати над нашим діалогом юного прохача і перетелефонувати за годину-дві для вибачення, що потурбували мене, або підготуватися до діалогу. Ні дзвінка. Ні вибачення. А на другий рік, зі зміною “влади” пролунає черговий дзвінок з проханням …
Персональний бренд так руйнує корпоративний – через одну невідому особу щезає лояльність до організації, а колись і виникла власне так – трапилася адекватна людина, отримала згоду і … крім номеру телефону нічого не передала. Чи лишила собі? 😉
“…ми – активна молодь, майбутнє України, і Ви маєте піти на зустріч, але в нас нема бюджету і взагалі, самі вирішуйте їхати чи ні…”
Харків, Маріуполь – не Карпати! Виділити тиждень на власний розсуд на прохання невідомих людей, котрі чули щось хороше про мене))) Его потішене, та розум на місці. Дорога в дві сторони, час на виступ, час на підготовку виступу; в результаті – кілька сумнівних не для портфоліо фото і все. Навіщо це мені? – “Ну, це для Вас такий шанс гарної реклами” Реклами? Якої? Що я успішна в гаянні свого часу? Успішна в прояві Его, котре на улесливу фразу “про Вас такі відгукі чудові” має скакати, тішитися і гнати за наступною дозою в інший бік України? Що я успішно в нікуди викидаю час та гроші? Успішна в співпраці з сумнівними заходами, в котрих мене, як почесний прапор передають між собою з міста в місто?
Питання в повітрі до тепер: “Ви вважаєте, що я повинна?”…
“…ми звертаємося до фахівців, оскільки самі не знаємо, як зробити цей проект, але ми неприбуткова ГО і якщо Ви знаєте як, то скажіть нам… І подумайте собі, чи будете приймати в тому участь на волонтерських засадах…”
І знову філософія життя: за кожним ГО стоять фінансово спроможні люди. Кожна організація в своїй діяльності від створення керується місією, цілями, тактикою та стратегією. Якщо ГО не має в структурі своїй фахівців, і не має грошей на провадження діяльності, а хтось там-таки працює за з/пл, то хто вигадує нездійсненні без фахівців проекти?
Якщо фахівець знає реалізацію, і вже провадить таку діяльність на ринку, то кооперація має на меті зацікавленість двох сторін: інструментами впливу, грішми, цільовою аудиторією, знаннями, фахівцями та всіма іншими ресурсами мислимими та немислимими. Чи ні?
Чи формат: ми хочемо таке, як робите ви, але в нас нема ані хто це зробить, ані грошей на оплату за таку працю, то поміркуйте собі чи ви б згодилися на нашу пропозицію?!
Якось так визрівають теми нагальних семінарів на теми – етики переговорного процесу, суті переговорного процесу, субординації та порівняльної характеристики між франдрейзингом та проханням, формулювання та презентації ідеї із подальшим залученням зовнішніх фахівців … Якось похитнувся ринок. Так було вже в 2008-2010 роках, мабуть семирічний цикл повернувся)))
Чи дивуватися молоді? – Ні, вони нагадують комсомольців, до фанатизму впевнених, що приналежність до конкретної організації робить їх унікальними, самозакоханими та … необачними. Зневага до побудови та розвитку стосунків, відсутність пошани до та від опікунів, волонтерів, наставників – це дорога наука за безкоштовне хамство з наскоком.
Чи відмовляти всім прохачам у волонтерських виступах? – Ні, є люди-бренди, є події-бренди, є партнерство-бренд, де завжди хочеш бути, радо вносиш свою частку висококласною роботою, тішишся разом з організаторами і переживаєш разом з ними, вболіваєш за комфорт, настрій та мотивацію учасників, котрі заповнюють зал. І ось останні хвилини перед виступом… Оголошують тебе … Мандраж є завжди, без винятків і років практичної роботи і кількості годин виступів… І твоє “Доброго дня! Я щаслива бути тут, зараз, разом з вами всіма …”