Садочок, школа, табір, гурток. Батьки. Діти. Вихователі та тьютера. Типові протистояння між ними: “А Ваша дитина: не слухається, не спить, не їсть, не реагує на зауваження, б”ється, відмовляється займатися, конфліктує з іншими дітьми і т.д.” І зустрічно: “а в мене вдома все ок”, або “а вам бракує знань, навичок, пратики, індивідуального підходу” тощо.

Що ж відбувається насправді?

Батьки та педагогічний колектив (Дорослі) — це одна з категорій учасників процесу. В кожного з них є свій життєвий досвід, своє бачення “як правильно жити” та власний спосіб довести собі та оточуючим свою правоту. Діти — це інструмент в їхніх руках для доведення собі та оточуючим своєї правоти та істиності власних поглядів. І от тут — найцікавіше: складно всім учасникам взаємодіяти, бо як раз дитина рідко є послушним інструментом в руках Батьків та Дорослих.

Батькі доводять педагогам свою залученість в дітей, педагоги роблять детективні умовисновки з ігор дітей про сімейні таємниці та виносять осуджуючі вироки “як так можна?!” Батьки вказують на педагогічні помилки, будучи ІТішниками—менеджерами—лікарями—продавцями-…, настирливо “довчивають”, безкоштовно перетворюються на радників педагогів … Пед.колектив перестає, в свою чергу, діяти за календарем та методичними вказівками і повністю занурююєтьс в протистояння батькам, повчаючи їх сімейній комунікації та скеровуючи до психолога. А що в цей момент діти? — хапають момень не-втручання-в-свою-особистість і роблять те, що й повинні робити — граються)))

Так от про що я:

• заганяти дитину в рамки — хибне рішення, створювати штучно сталу ситуацію і вдома і за межами — зусилля в холосту, очікування дій дитини згідно сценарію — гаяння часу та нервів. Наприклад: не варто вимагати від дитини однакової поведінки в різних ситуаціях та місцях — це завжди новий досвід, інше оточення, інші емоції. Плутанина в правилах етикету та прогнозуванні “от ти зайдеш в клас, і якщо пані Х кричить, то ти мені скажи…” Не варто вимагати від педагогів дублювання батьківських моделей поведінки — в класі явно більше 1-2 дітей, і взаємини між доросими та дітьми і розвиваються в площині багатоварантності виборів. І явно хибна і не конструктивна фраза “а в мене вдома все в порядку — я сказала, і все зразу зроблено”. Це ж вдома, де дитина виросла, де вона одна (ну, 1-2-3, більше рідше), де при дитячих забавах на кожну дитину припадає 1-2 “власні” дорослі=батьки. І не вигадуйте, що ваша дитина поводиться так само добре (зле) як в гостях, так і вдома, завжди чи навпаки. Дитина поводиться, як і кожен дорослий, по-різному з різними людьми та в різних ситуаціях. Хизування “а мій”, “а моя”, певно, завершуються з віком немовляти, коли дитина вперто каже “НІ”. От тоді і приходять ті “критичні дні” дорослих 😉
• Що ж робити? Батькам: розвивати емоційний та ситуаційний досвід дитини. Почати слід з вивчення слів, як в іноземній мові — як називаються емоції, та навчитися їх відчувати, щоб вірно назвати. Навчити цьому дитину. Витрачати час не стільки на перевірку каліграфії в зошити, скільки на аналіз дня і внутрішнього стану чада. Іншим дорослим: не робити зайве))) Якщо завдання — це навчити математиці, то перестати поміж то втручатися у виховний процес. Це не метод впливу на дітей, це дійсно відсутність педагогічної майстерності. Дорослій спільності: бути кожному на своєму місці і припинити змагання, хто кращий. Не краща мама за вчителя з математики, котра сидить над домашнім завданням разом із своїм восьмикласником і каже “і що вони там в школі роблять?!” Мама повинна була підготувати дитину до школи поведінково, морально, дициплнарно, емоційно. І якщо це було — дитина тим скористається в шкільному посторі. Не кращий вчитель за батьків фразами: “Тебе вдома таким елементарним речам не вчать?! От послухай мене…” Припиніть принижувати одне одного в очах однієї дитини, в результаті ці очі перестануть зважати на обидвох, а не виберуть сторону “переможця”. Ви ж програєте разом, і нічого не змінить ваше перекидання “какашки” від дому до школи-садка-ВУЗа… А вчитель, якщо він готовий до уроку і розуміє, що, як і навіщо пояснювати, зможе позитивно вплинути на динаміку уроку в класі. Якщо ж це не так — то вчитель батьків не змінить, а батьки — вчителів, а от дітям буде не комфортно. Батьків не обирають, і вчителем не кожен йде за покликанням, і це просто робота, не більше, не менше.

Поки Дорослі зайняті педагогічними баталіями і експерементують над дітьми, діти формують відповідні моделі поведінки. Які саме? Час покаже, адже всі в очікуванні “того нестерпного віку” 14-18. Вік, коли “ні” від дітей набуває нового значення і додаткової сили, а ботьківсько-доросле змагання “а мій”, “а моя” підсилюється в ракурсі поступлень – “хто кого і куди” … Питання – де в цих перегонах порушені трансакції “батькі-дорослі-діти” і що далі? 😉

Підписуйся на телеграм-канал, будь активним учасником в #Школа_Батьківства, приходь на психологічні трансформаційні ігри