Ми такі всі різні! В кожного своя ситуація, свої умови дистанції на шляху до #життябезскаргза21день, свої спокуси, випробовування, відкриття та провокації. Та всіх нас єднає бажання змін, прагнення більшої кількості усмішок, позитивнішого побуту та відпочинкового відпочинку 😉

Як я на роботі можу слідувати “безскаржності”, коли це є нормою в нашому колективі?! Я ж не можу бути “білою вороною”!…

Можна спробувати кілька стратегій:

Перша: працювати на роботі, а не пліткувати)) Це така нетипова стратегія, коли зустрічним аргументом є: “Не роботою єдиною” і “Не пропонуйте мені ізолюватися від колективу”))) Річ не в ізольованості, річ в обмеженні себе від скарг. А брак часу і зайнятість є напрочуд гарною і гарантованою схованкою!

Друга: можна почати задавати питання. Наприклад: “Ми проживаємо зарплату швидше, ніж проходить місяць…”, а ви: “Які є варіанти зарадити цій ситуації?” і т.д. Переключайте фокус уваги бесіди на майбутнє, на вирішення, замість підтримки: “Ну та, в нас більше не заробиш((” …

Третя, жартувати))) Велике мистецтво вміти ввернути доречний жарт, розрядити атмосферу, зняти напругу.

Продавець в магазині біля будинку дивиться досить косо, коли я перевдягаю браслет з руки на руку і припиняю розпочате традиційне пліткування, як мені відрегулювати спілкування?

Можна почати з не-пліткувати, щоб не бентежити людей перевдяганням браслету по кілька разів за розмову. Можна йдучи в магазин придумувати теми до розмови і починати їх, які з часом поломлять реакцію на вас в подавця. Можна змінити магазин))) Можна йти з кимось, де і в розмову не встрягнеш, і не переломиш хід бесіди. Спробуйте щось і поділіться результатами!

Батьківські збори – це суцільні скарги з кожного приводу, не ходити тепер чи як?

Уникнення не є вирішенням, оптимальним порадами є всі, вище перелічені, а також доречно в пед.колективі – подяка. Ці колективи бідні на доброзичливість, визнання та подяку))) Скаржиться вчитель “які жахливі нововведення”, а ви – дякуєте за прогресивне навчання. Скаржиться на дирекцію школи, а ви їм дякуєте за турботу про їх клас і мудре керівництво. Скаржаться на поведінку, успішність тощо, а ви дякуєте за турботу про ваших дітей… І до нескінченності! Подяка нейтралізує любі скарги, ниття. Адже, пам’ятайте, скарга – спосіб привернути увагу до себе!

Мені 15. Цей той вік, коли батьки вже не дуже в авторитеті, а з друзями я зауважую, що вечір йде на ниття “як всі дістали” і “як могло б бути добре і не є, бо ще малі”. Є для нас порада?

Є))) Дві складні звички варто формувати: дякувати і вибачати))) Подякувати собі за свій вік і вибачити його, одночасно, за певні обмеження. Усвідомити, о кожен вік має свободу і обмеження – і прийняти цю “фішку” нашої людської породи. Подякувати за це і вибачити, одночасно) Ці дві звички формуються на самоті і в компанії, але хтось має то започаткувати! Для себе – є безліч медитацій та практик на теми прощення та подяки. Для друзів – переводити розмову на можливості, замість підтримувати обмеження. Скарга – це невірно сформульоване питання: “Як мені бути в цій ситуації?! Підкажіть, будь ласка!” Скарга – це гордість, яка не дає проханню про допомогу чи поясненню бути. До однолітків не звертаєтеся – мало в них досвіду, до батьків – вікова трансформація авторитетів)) Зверніться до безумовних вічних авторитетів – до мудрості Життя!

Я живу з батьками Це старші люди, іншої генерації… Вони звикли нити, стогнати: то здоров’я, то на ціни, жалітися за старими часами, нарікати на молодь, економити все, крім моїх нервів … (А, то і я вже скаржуся, а не запитую))) Переодягаю …) Так от питання, я то міняюся, а їх не змінити – яка протидія

Чи не найпростіший варіант боротьби зі скаргами! За кордоном люди живуть, а на пенсії – живуть активніше. В нас люди ходять на роботу в надії почати жити після пенсії, а коли вона приходить … ниють, через брак уваги до себе, через беззмістовне життя, через страх за наступну половину життя (в середньому 50 + 50, а в нас стільки мало хто і живе!)

Пригадайте себе в дитинстві: вас займали, жертвували всім часом батьки – гуртки, мови, спорт тощо. Де могли, як могли. Не зважаючи на транспорт, відстань та фін.можливості. Тому не кажіть зараз, що дозвілля для стари нема і вони нічого не хочуть, бо і ви не прагнули тренувань-секцій-мандрівок. Вас просто брали, створювали режим, були поруч, водили, вчили досягати результату (одна медаль, якесь місце, перша виставка …)

Порада проста: вслухайтеся в зміст скарги – в ній підказка. А далі … Ви вже знаєте, що треба робити?