Страх, який маскується під відповідальність
— Можемо позапланово зустрітись? — блимнув повідомленням екран мобільного.
— Коли і з яким запитом? — відписую.
— Які є найближчі слоти і бажано сьогодні? — прилетіло питання у відповідь.
— За 15 хвилин є одна година.
— Забираю! До зустрічі 🙂 — online змінився на «нещодавно».
Звичайний робочий ранок початку року.
Між «старими» та «новими» святами — період розкачки, коли одні ще відпочивають, а інші вже кудись несуться.
З одного боку, люблю такі запити — кожна година може бути оплаченою.
З іншого — задумалась, що могло трапитися настільки нагального саме в цього клієнта?
Стабільні зустрічі та перші хвилини розмови
Ми стабільно зустрічаємося раз на тиждень уже як рік. Завжди усміхнений.
Стабільно звучить у привітанні:
— Все добре, Док)
Стандартно перших хвилин 5–10 — про все і ні про що, перш ніж ми торкнемося суті питання: відродження життєвої сили та повернення енергії.
Чоловікам переважно важко одразу визначати фокус розмови й пірнати в аналіз думок та емоцій прожитого тижня.
А якщо він минув у режимі «тиги-дин», то другою фразою часто є:
«Тільки в наших зустрічах я розумію, що минув уже цілий тиждень, а для мене — як один день. Навіть не пригадаю одразу, з чого складався цей відрізок часу, який ми з тобою окреслюємо тижнем…»
Питання, що виводять на суть
— Що ти пам’ятаєш з подій? — скеровую його думки в робоче русло.
— Дім, робота, ніч. Все, — відповідає і ніби виправдовується далі. — І, ясна річ, домашку я не зробив. Чи то забув про неї. Чи то весь організм бунтує, як у школі.
— А чим ти потішив самого себе?
— …навіть їв на ходу. Але сплю, як убитий — ледь торкаюсь подушки і воскресаю з дзвінком будильника.
— Добре, а якщо я спитаю тебе так: мета цього ритму «тиги-дин» яка?
Що особисто Ти отримаєш у результаті? І як довго ти прогнозуєш такий темп?
— Ну, я ж утримую всю сім’ю. Уже сплановано на рік виїзди, відпочинки…
Я часто чую ці слова від чоловіків, які звикли бути опорою для всіх, але давно не були нею для себе.
— Чого Ти боїшся? Від чого втікаєш цією метушнею?
— Повернення минулого! — миттєва відповідь кулею вирвалася з глибин, аж він сам дослухався до відгомону сказаного.
Усмішка зійшла з обличчя. Запала довга мовчазна пауза.
Він дивився крізь екран мобільника в минуле, яке розгорталося фільмом на пришвидшеній перемотці перед його внутрішнім поглядом.
Розмови «на ходу» та уникнення прямого контакту
— Ти сьогодні ведеш розмову, припаркувавшись? Чи на когось чекаєш? — зауважила я.
Адже наші розмови завжди відбуваються «на ходу». Він їде з пункту А в пункт Б.
Це типова тактика — щоб уникнути прямого візуального контакту або перевести розмову в незручний (чи болючий) момент «раптовою» ситуацією на дорозі.
Історія, що відкриває минуле
— Знаєш… Я сьогодні сів у машину і не зміг її завести. А для чого? Дружина давно живе своїм життям, діти виросли. А що далі і навіщо? Коли я це усвідомив, одразу написав тобі. Я не знаю, про що говорити чи розповісти. Але ця думка мене прибила. Я сиджу в машині вже третю годину…
— Коли ти «побіг для когось» у своєму житті, пам’ятаєш?
— Так. Мені було років 13, коли я пішов на місцевий ринок. Крутився то там, то сям. І невдовзі став основним годувальником. Потім почалися проблеми в школі, на вулиці. Але я відчував себе впевнено — гроші були на все. Навіть на закриття певних супутніх проблем. Мабуть, з того часу я і біжу…
— Тобто зовнішнє середовище тиснуло на тебе так, що виживання стало не лише метою, але й стимулом. Але щоби що в результаті?
— Щоби дозволяти собі в житті все. І моїй сім’ї.
Заборони собі та внутрішній діалог
— Що ти собі забороняєш на сьогодні?
— Зупинитися і відпочити, — знову миттєва відповідь. І мовчазна пауза.
— І?
— Чому деякі твої питання прості, а деякі — болять? Чому я, котрий контролює майже все, не кожну відповідь можу стримати і випалюю перше ліпше?
— Тому що із собою ти не розмовляєш давно. Тому що всередині кожного є всі відповіді на будь-які питання. Моя роль — активувати чесний діалог із собою.
Ключове — чесний.
Егоїстичне життя та реалії щоденності
— О, я егоїст з великої літери. Не перебільшуй! Кращі готелі, неспішні прийоми їжі в ресторанах, сауни, якісний одяг, спорт та келих вина. Якби було інакше — я б просто збирав гроші. А я люблю і витрачати: на себе, на сім’ю, на інших. Все, як ти вчиш, Док!
— Без вина ти не можеш заснути. Зал ти замінив зарядкою вдома — з незрозумілих причин. А прогулянок узбережжям я не чула від тебе вже 8–9 місяців. Хот-доги на заправках і ангіни, які цього року переходять у хронічний стан. Як думаєш, це можливо з людиною, котра дбає про себе?
— Ну… зараз такий час. Треба… — і знову мовчанка.
— Відпустки сплановано і більшість оплачено. Сім’я в достатку. А от тебе для тебе більше не стає. Домінує страх повернутися в минуле.
— Безумовно!
Ритм життя та страх повернення в минуле
— Тоді тобі було 13. Тепер тобі…
— 43.
— Як підвищувалась якість твого життя раз у декаду — 23, 33, 43? Окрім підвищеної тривожності, проблем зі сном і «тиги-дин»?
— Міняв машини.
— І? Додавав темпу? Що ще?
— …додавалося страху, що я більше такого результату не досягну і повернуся в минуле…
— І?
— Качелі: то купую і живу на широку ногу, то заощаджую і складаю.
— І?
— Тому я з тобою стільки часу?
— Так. Ти ставиш цілі. Досягаєш. Не аналізуєш, як тобі це вдалося. Бо боїшся, що це випадковість — і женеш далі. Знову. Це добровільний вибір життя в режимі хронічного стресу.
Активний відпочинок та адреналін
— Я і відпочиваю активно: лижі, плавання, параплани, байк.
— Це адреналінозалежність.
— Залежність — це моє паління і келих вина перед сном. А я живу драйвове життя, — іронізує він.
— А як ти почуваєшся в кіно? А лежачи на пляжі? А сидячи в літаку?
— Це каторга для мене: ні спати, ні читати, ні думати.
— Чому?
— Тому що мені здається, ніби цей час іде вхолосту і хтось інший у цей момент може мене обійти, випередити…
Рефлексія та усвідомлення страхів
— У чому саме?
— Не знаю… Заробить більше. Збудує кращий будинок. Забере мій бізнес. Чи ще щось…
— Поміркуй над тим, що кожну секунду впроваджуються нові технології, відкриваються чи банкрутують бізнеси, архітектори створюють нові креслення.
Десь іде сніг, а десь світить сонце. Але яке життя хочеш проживати саме Ти?
Чому ти впустив страх у свою душу? Що Ти втрачав?
— Хм… ніби нічого. Я йшов завжди вгору, до кращого. Це я себе накрутив?
— Назви це так, якщо хочеш.
— І що мені з цим робити? Де знайти привід завести машину і поїхати?
— Поїдь на зустріч із собою. Вигуляй самого себе узбережжям у тиші.
Без розмов і мобільного, без зустрічей і шумних місць. Подихай у ритм припливу та відпливу. Прислухайся — хай прошепоче Тобі душа.
Коли зовнішнє навантаження перетворюється на внутрішню кризу
…Хтось може стереотипно списати такі стани на кризу середнього віку.
Хтось — закритися еміграцією.
Дехто згадає «синдром пустого гнізда».
Насправді ж — так нас навчили. І ми не ставили це під сумнів.
Кожного «ліплять» під себе: батьки, родина, вчителі, оточення ровесників.
«Будь як усі». «Працюй і будь нормальним».
Так блокують самовираження і навішують ярлики.
Внутрішнє питання та страх втратити себе
І коли власний міні-соціум доходить до кризи — з’являється питання:
«А для кого тепер усе це?»
І лякає інше:
«А де був я у всій цій історії?»
Ще вчора Тобі були потрібні саме ці джинси. Сьогодні ти не вилазиш із костюма.
Колись шаленієш від місцевої рок-групи — тепер обираєш концерти за кордоном.
Раніше гуляв до пізна — сьогодні ретельно плануєш маршрут яхтингу.
Є лише одне, що не змінюється — страх втратити все досягнуте.
З двох мотивацій — мотивації досягти успіху і мотивації уникнути покарання —
ти обираєш другу:
– щоб не пасти задніх серед друзів
– щоб ніколи більше не бачити свят із порожнім столом
– щоб не рахувати гроші в магазині
– щоб не залежати від знижок
– щоб…
Ці мантри роками звучать у голові. І здається, що все добре, але щось не так.
Бо страх отруює кожне досягнення.
Затуманює розум: «А якщо це випадковість? А якщо я скочуся назад і більше не виберуся?»
Думка запускає механізм. І твоєю дією знову стає «тиги-дин».
Практика внутрішнього діалогу
Спробуй порозмовляти із собою так:
- Коли прийде Страх зі своїм «А якщо…» — запиши все на папері.
- Опиши два сценарії: найгірший і найкращий.
- Запиши, чого ти навчився і що допоможе пройти будь-який варіант.
- Подякуй собі. За шлях. За витримку. За життя. Просто за те, що Ти — це Ти.
Інколи життя зупиняє нас не тому, що ми не можемо їхати далі, а тому, що давно не запитували себе — куди.
Це не про слабкість.
Це про ціну, яку ти платиш за виживання, що давно втратило актуальність.
Колись цей ритм врятував тобі життя. Але сьогодні він може його забирати.
Якщо ти впізнав себе в цій історії — значить, твій внутрішній діалог уже почався.
Інколи його варто прожити не наодинці.
До себе можна бути добрішим…
Вибір за Тобою…
Сподобався допис, але немає часу застосувати просто зараз?
Зберігай собі в Pinterest. Коли потрібно буде по-новому підійти до планування успіху, ця інформація та приклади будуть під рукою:
Подискутуємо? 🙂 Let"s talk about?